Грозові - сорокові роки... Вони пішли в давнину, а за ними пішла ціла епоха. Все меньше і меньше залишається свідків тих героїчних подій, живих носіїв історії. Залишається лише память...
Пам’ять про війну - це пам’ять про людей - про тих, хто воював, хто не повернувся із бою, хто тримав в державі «другий фронт», працюючи на перемогу. Наша пам’ять зберігає подвиг синів і дочок народу, що відстояли свободу Батьківщини. Серед них випускники та студенти коледжу.
Iван Никифорович Бойко.
Двічі Герой Радянського Союзу. Народився у 1910 році в с. Жорнище Iллiнецького району. Член КПРС з 1940 року. У 1929 році закінчив Вінницьку медичну школу, працював фельдшером. В лавах Збройних Сил з 1930 року. У 1935 році брав участь у боях проти японських імперіалістів на Халхiн-Голi. Учасник Другої світової війни з перших днів. Воював на Південно-Західному, Західному, Брянському, Калінінському, Північно-Західному, Воронезькому, Першому Українському i Першому Білоруському фронтах.
За відмінне виконання бойових завдань на фрон¬ті у боротьбі із німецько-фашистськими загарбниками i проявлені при цьому відвагу i героїзм наказом Президії Верховної Ради СРСР командиру 69-го гвардійського танкового полку 21-ої гвардійської Червонопрапорної механізованої бригади підполковнику Бойку I.Н. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1944 року Бойко I.Н. вдруге отримав звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова II ступеня, орденом Вітчизняної війни I ступеня. Був заступником командира корпусу.
Помер у 1975 році. Похований у м. Києвi. У селі Жорнище, на батьківщині героя, встановлено його бронзовий бюст. У Козятинi його ім’ям назване професійно-технічне училище.
Станіслав Дудковський.
Підпільник. Народився у 1925 році. Член ЛКСМ. У 1941 році закінчив I курс Вінницького медичного училища. Був старостою академічної групи. Добре володів німецькою мовою. Любив читати книги. Але війна не дала йому можливості закінчити навчання. У 1941 році у м. Вінниці вже господарювали німці. У жовтні 1941 року Станіслав Дудковський вступив у підпільну організацію, а згодом його обрали керівником підпільної групи із 5 чоловік. Група проводила роботу серед молоді проти вивезення її у Німеччину, систематично прослуховувала радіопередачі з Москви, зведення Совiнформбюро, які друкувала на машинці i розповсюджувала у місті Вінниці, селах Вінницького району. Підтримувала зв’язок із молодіжною підпільною організацією Iвана Бевза.
У травні 1943 року Станіслав Дудковський був заарештований гестапівцями. Після тривалих катувань він був розстріляний. Не дивлячись на нестерпні тортури, Станіслав тримався мужньо, як чесний борець i патріот. Він узяв на себе відповідальність, нікого не видав із членів групи, які продовжували підпільну боротьбу до визволення Вінниці. На фасаді корпусу № 2 училища в рік 40-ї річниці Перемоги над фашистською Німеччиною був встановлений барельєф юного підпільника.
Iван Iванович Ковальчук.
Закінчив Вінницьке медичне училище у 1936 році. Після закінчення вступив у Єйське військово-морське авiаційне училище, яке закінчив у 1938 році. Проходив службу у частинах військово-морської авіації Чорноморського флоту.
Учасник Другої світової війни з червня 1941 року. За відвагу i героїзм в боях отримав звання Героя Радянського Союзу, нагороджений шістьма орденами, в тому числі орденом Червоної Зірки, багатьма медалями.
Закінчив Вінницьке медичне училище у 1936 році. Після закінчення вступив у Єйське військово-морське авiаційне училище, яке закінчив у 1938 році. Проходив службу у частинах військово-морської авіації Чорноморського флоту.
Воював на Чорноморському та Балтійському фронтах. Здійснив 350 бойових вилетів, знищив чимало ворожих літаків. Iван Iванович виконував від¬по¬відальні бойові та розвідувальні завдання у портах, аеродромах та морських комунікаціях противника.
За даними повітряної розвідки вдалося знайти понад 7000 плаводиниць противника, знищити десятки видів транспорту, десантних барж, сторожових кораблів та інших плавзасобів. У 1957 році Ковальчук І.І. демобілізувався із збройних сил. Був частим гостем у студентів коледжу. Його подвигу студенти присвятили альбом, в якому зібрано багато матеріалів, пов”язаних з його бойовим шляхом.
Після закінчення Другої світової війни в училище повернулися викладачі та співробітники, учасники бойових дій.
Серед них: Бейзер Марія Iванiвна, Бомбело Iван Олександрович, Волков Олексій Iванович, Гальберг Ольга Леонідівна, Гейлер Лев Манусович, Гефтер Арон Йонович, Дорман Сруль Еханович, Дробiнко Григорій Львович, Ерлiх Григорій Львович, Жупанов Анiсiм Сергійович, Кокарєв Олексій Тихонович, Кондрацький Володимир Федотович, Крижанiвський Олександр Миколайович, Куменко Адам Тарасович, Куролап Михайло Аркадійович, Марусич Андрій Якович, Москалiков Iван Кузьмич, Нафтулiшина Роза Моiсеєвна, Нестеров Iван Степанович, Нечипоренко Леонід Сергійович, Нiсiна Жозефіна Рувiмівна, Оганесян Аршавiр Аршакович, Пєтухов Iван Харитонович, Питель Євген Зиновійович, Пiнчевський Семен Маркович, П’ятигорська Марія Соломонівна, Ратаєв Михайло Васильович, Сiкорський Казимир Владиславович, Тарасова Ада Йосипівна, Ушаков Олександр Архипович, Штрамбранд Михайло Наумович.
